Журналістика

Чи увійдемо в ноосферу?

Нещодавно завдяки складному електронному пристрою у Білому домі прозвучала лекція тяжко хворого, безмовного, але незламного духом англійського фізика-теоретика Стівена Хокінга. У цій знаменитій лекції, що стала відразу ж відома світовому загалу, він глибоко проаналізував теоретичні й соціальні проблеми сучасності й наголосив, що подальша доля нашої цивілізації залежатиме від поступу науки і збереження довкілля. Без радикального розвязання глобальних соціально-екологічних проблем, на думку вченого, існування людства в наступному тисячолітті стане неможливим.

Перший президент Національної академії наук України Володимир Вернадський висловив основоположну думку про те, що сучасне людство стало рушійною силою еволюції і що лише шляхом трансформації біосфери у сферу розуму – ноосферу можливе розвязання протиріч між цивілізацією і біосферою. А протиріччя ці очевидні й грандіозні. Як показують розрахунки академіка В. А. Ковди, людство в 2 тис. разів активніше впливає на біосферу, ніж решта живого світу. І чи варто цьому дивуватися, коли у світі щорічно спалюється 10 млрд т умовного палива всього цивілізація спожила 120 млрд. т, дві третини яких – після 1945 р., що створює величезний техногенний тиск на біосферу. Найтяжчим наслідком цього впливу є глобальне потепління, що спричиняє збільшення в тропосфері вуглекислоти, метану, озону, водяної пари, пилу, які поглинають теплове випромінювання земної поверхні.

Серед джерел емісії вуглекислоти перше місце посідає камяне вугілля, якого щорічно видобувається близько 3,5 млрд т. На цьому паливі працюють понад 1300 крупних і безліч дрібних електростанцій, у переважній більшості яких використовуються старі технології, за яких втрачається дві третини енергії. Добування вугілля відкритим способом спотворює ландшафт, піднімає в атмосферу велику кількість пилу, а підземне, що характерне для України, – це брудна й небезпечна праця, яка супроводжується викидами метану або вибухами його в шахтах. Метан же, крім сприяння парниковому ефекту, виступає і неабияким руйнівником неоціненної для земного життя озонової оболонки у стратосфері. Вважають, що згубно впливають на неї також хлоро - та фторовмісні сполуки.

Який же вихід? Адже ніхто не припинить видобуток вугілля, навпаки – з кожним роком він зростає, особливо в Китаї, Індії, Бразилії. Очевидно, співтовариству економічно розвинених країн слід допомогти цим державам перейти на прогресивніші технології спалювання вугілля та зменшення обсягів його споживання.

Нафта і нафтопродукти, яких людство щоденно витрачає близько 10,5 млн т, забруднюють довкілля не менш інтенсивно, ніж камяне вугілля. При їх спалюванні в повітряний басейн викидається вуглекислий і чадний газ, оксиди сірки і азоту, сажа, бензпірен, свинець, інші токсичні продукти. До значних екологічних збитків призводить забруднення довкілля при добуванні, переробці й транспортуванні нафти та її продуктів. До того ж зростання обсягів виробництва нафти матиме й серйозні політичні наслідки, породжуватиме міжнародні конфлікти.

Природний газ ми вважаємо екологічно найбезпечнішим паливом, але насправді це не так. Він майже повністю складається з метану, котрий, як уже згадувалось, є значно сильнішим чинником парникового ефекту, ніж СО2. А втрати природного газу лише при його видобуванні та транспортуванні перевищують 10-15 відсотків. Отже перехід енергетики на спалювання газу не розвязує екологічної проблеми.

Та найпотужнішим джерелом емісії вуглекислоти в атмосферу є спалювання деревини. До того ж вирубка лісів призводить до погіршення клімату, пилових бур, ерозії ґрунтів та багатьох інших негараздів.

Погляньмо, нарешті, на джерело енергії, яким свого часу вчені-атомники і політичні діячі збирались врятувати людство, розвязати екологічні проблеми. Сьогодні у світі збудовано понад 400 АЕС, які дають лише 5 відсотків енергії, але соціальні й екологічні проблеми, які вони породжують, неадекватно тяжкі й мають глобальний характер. У світі вже відбулося 150 аварій на атомних установках, що супроводжувались забрудненням довкілля радіонуклідами. Та не забуваймо й про накопичення величезної кількості твердих, рідких і газоподібних викидів, знешкодити які повністю неможливо. АЕС і без аварії наносять довкіллю, його біоті й людям непоправної шкоди, а при аваріях економічні й екологічні втрати сягають астрономічних величин. І в цьому українців, на жаль, переконувати не доводиться: аварія на ЧАЕС оцінюється у 250 млрд дол. США, а людські втрати найближчим часом перевищать 0,5 млн чоловік. Отже, атомна промисловість не тільки економічно, соціально й екологічно небезпечна, вона аморальна за своєю суттю і її потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії. Будуючи ж нові атомні блоки, Україна ускладнює своє становище.

Тут ми доходимо висновку: якщо людство хоче мати майбутнє, воно повинне перейти на екологічно безпечні відновлювані джерела енергії. Але це проблема не стільки технічна, як політична. Енергетичні велети, які роблять гроші на традиційному паливі й мирному атомі, не бажають їх втрачати. Всіма доступними їм засобами вони блокують спроби освоєння інших джерел енергії, і зламати їхній опір поки що не вдається.

Не маючи змоги детальніше зупинитись на відновлюваних, екологічно безпечних джерелах енергії, ми лише перечислимо їх. Це, насамперед, сонячна енергія, енергія морських хвиль, припливів і відпливів використання лише останньої могло б задовольнити майже 3/4 сьогоднішніх потреб країн ЄС у електроенергії, геотермальна і вітрова. Мало використовується і енергія рік. Хоча ми загалом не вітаємо ідею зарегулювання стоку рік, але величезна кількість гребель уже збудована, і енергія води, що скидається з водосховищ, пропадає марно. За даними Агентства охорони навколишнього природного середовища США, згадані джерела уже в найближчі 20 років спроможні задовольнити 30 відсотків світової потреби в електроенергії.

Однак це можливо лише за наявності політичної волі. У розвязанні енергетичної проблеми мусять сказати своє слово наука й техніка, давши нові технології замість тих надто марнотратних, що діють нині в промисловості, сільському господарстві, транспорті. Експертиза показує, що коефіцієнт ефективності використання енергії в цих технологіях можна підвищити на 75-90 відсотків. Поки що людство з його енергетичним і промисловим потенціалом лише прискорює процес руйнування біосфери, знижує ступінь її організованості та підвищує ентропію. Отож, одне з головних завдань науки майбутнього – навчити економно розпоряджатися якістю енергії, спрямовуючи нашу цивілізацію на шлях зниження рівня виробництва ентропії. Збереження якості енергії – наш обовязок перед нащадками. Перед наукою постає завдання: як своєчасно оцінити зміни в біосфері, незалежно від чинника, що їх викликав? Очевидно, для цього потрібно ввести якийсь інтегральний універсальний критерій – коефіцієнт ентропії чи щось подібне.

Прикро усвідомлювати, що до погіршення стану біосфери причетні наука і техніка. Мабуть, недаремно лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожин якось з гіркотою сказав: Усе, до чого торкається наука, дегуманізується. Технічно розвинуті США, наприклад, споживають на душу населення в 200 разів більше енергії, ніж у 120 країнах світу, що відносяться до економічно мало розвинених. Вони ж продукують четверту частину сміття, що зявляється на планеті, і споживають значно більше кисню, ніж його утворюється на їхній території. Такий споживацький підхід і егоцентричний світогляд властивий багатьом державним діячам, господарникам і науковцям. Екологічні проблеми нині носять глобальний характер і розвязуватись повинні на благо всіх народів шляхом постійних консультацій між державами та погоджених дій на міжнародному рівні. Це тим більш необхідно, що часу на роздуми вже немає. А проблеми не зникають, а множаться. Менш як за півтори сотні років вміст СО2 в атмосфері зріс на 25 відсотків. І, мабуть, не випадково останнє десятиліття виявилося найжаркішим за весь час спостережень. Чітко простежується тенденція до зростання кількості природних і техногенних аварій і катастроф. І ось що показово: якщо з 1965 по 1992 рік від аварій загинуло 3,6 млн. чоловік, а економічні збитки склали 340 млрд. дол. США, то лише в 1995 р. з цієї причини загинуло 18 000 чоловік, а збитки сягнули 180 млрд. доларів. Учені прогнозують, що до 2050 року площі посушливих земель і пустель збільшаться на 50 відсотків.

Нехай у читача не складеться враження, що все це якщо й торкнеться нас, то опосередковано, і, може, воно якось перемелеться та перетреться. Ні, екологічну загрозу потрібно сприймати як особисту. Ось, наприклад, як відгукуються наслідки глобальних кліматичних змін в Україні. За останні десятиліття підвищився рівень Азовського і Чорного морів, температура повітря у Вилково, Одесі, Очакові, Керчі, Маріуполі збільшилась на 0,1-0,4 С. Забруднення верхнього шару Чорного моря знизило випаровування води з 470-485 км3/рік до 320-340 км3/рік, що сприяє наступу моря на суходіл. На думку деяких фахівців, рівень Чорного моря зростатиме в геометричній прогресії і вже в 2000 році може досягнути 24-115 мм/рік, що рівнозначно катастрофі. У що це виллється в Україні? Причорноморські лимани відділені від моря піщаними пересипами шириною 50-250 м і висотою 0,8-2,2 м. Згаданого підвищення рівня моря досить, щоб при штормі знищити ці пересипи. Порушиться гідрохімічний і гідробіологічний режим вод лиманів, загинуть цінні породи риб. Звичайно, будуть підтоплені землі, міста й села, зруйновані господарчі й промислові споруди, забрудняться підземні води. Підняття рівня ґрунтових вод стимулюватиме обводнення і підтоплення всього низинного Півдня України. І не тільки Півдня, адже почастішали повені на Закарпатті, Волині, Рівненщині.

У подоланні глобального потепління і багатьох інших екологічних проблем дуже важлива роль належить лісам, які займають 30 відсотків суходолу і продукують 82 відсотки всієї фітомаси на Землі. Оптимальним залісненням території на рівнинах вважають 25-30, в гірських районах – 35-50 відсотків. Отже, лісистість нашої держави, що становить 14,3 відсотка, вкрай недостатня і тому на порядок денний слід поставити заходи з відновлення лісу та розширення їх площ, особливо на еродованих землях, вздовж берегів річок і ярів, на гірських схилах, на межах полів тощо.

У збереженні екологічного балансу помітне значення мають болота, рослинність яких поглинає значну кількість вуглекислоти, інших забруднень. Болота, наче велетенська губка, всмоктують у себе атмосферну вологу, а разом з нею пил, окисли вуглецю, азоту, сірки, важкі метали і радіонукліди, які у великих кількостях постачає в повітряний басейн промисловість, енергетика, транспорт. У складі заповідних територій в Україні нині охороняється майже 130 тис. га боліт, але ж це складає всього 12-14 відсотків від їх колишніх площ. Сподіваємось, що науковим засадам відновлення боліт у майбутньому буде приділено значно більше уваги, ніж у нинішньому столітті.

Основою функціонування живої оболонки Землі є фітосфера з властивим їй унікальним явищем фотосинтезу. З трьохсот тисяч відомих нам видів вищих рослин близько 75 тис. можна вживати в їжу, хоча в повсякденному житті люди обходяться декількома десятками культур. Екологічна роль рослин дуже важлива і багатогранна. Наголошуємо лише, що їх життєдіяльність забезпечує постійний вміст кисню в атмосфері впродовж останніх 600 млн. років.

Дедалі більше занепокоєння фахівців викликають прогресуючі втрати біорізноманітності. Нині щодоби з лиця Землі зникає декілька видів. Через непродуману діяльність людей за найближчі 50-100 років може бути втрачено від 25 до 50 відсотків сучасного видового різноманіття. Наскільки трагічними виявляться ці втрати для біосфери і людини, зокрема? Хто зна, може назавжди втрачений вид володів здатністю синтезувати речовину, ефективну проти тієї чи іншої злоякісної пухлини, СНІДу, атеросклерозу, тощо? А можливо він був неоціненним донором рідкісного гену для селекційної роботи?

Як стверджував наш видатний земляк М. Чмихов, в останні 10 000 років період голоцену, який поділяється на 6 епох тривалістю 1596 років кожна, відбуваються природні і суспільні катастрофи, індуковані космічними циклами. На рубежах 532-річних циклів можливі серйозні зміни клімату, на рубежах 1596-річних – дуже сильні, а на рубежах 9576-річних, ймовірно, жахливі. Останній може завершитись у 2015 році. Відомі й інші вчені Чижевський, Красовський, Шкловський, що досліджували наслідки впливу вибухів наднових зірок та флуктуацій космічного випромінювання на земні події. Очевидно, пояснення їм слід шукати в триєдності матерії, енергії й інформації, де прихований величезний потенціал, що може реалізуватися у вигляді регіональних чи глобальних катастроф. Як уже акцентувалось, сучасна цивілізація спроможна прискорити настання таких явищ.

Як відомо, соціально-економічні процеси протікають відносно швидко, а реакція на них з боку біосфери – з тим чи іншим запізненням, як правило, за життя наступних поколінь. Людина, як біологічний вид, сформувалася в довкіллі, параметри якого підтримувались саме завдяки біологічним процесам: продукції, деструкції, кругообігу хімічних елементів, потокам енергії та інформації. Важливо встановити співвідношення природних і антропогенно перетворених екосистем, за якого підтримується гомеостаз біосфери. Адже біологічні процеси мають межі, за якими вони уповільнюються, перериваються або переходять в хаотичний стан. Оскільки вплив умов довкілля на генетичні і демографічні процеси мають відповідні пороги, нижче яких неадаптивні з них починають переважати над адаптивними процесами всередині популяцій, виникає загроза як окремим видам, так і людині.

Отже, щоб не справдились прогнози Римського клубу щодо швидкої загибелі цивілізації, слід усвідомити ту величезну відповідальність за збереження життя на нашій планеті та перейти до поступової реалізації науково виважених заходів по охороні, відтворенню і раціональному використанню природних ресурсів. Що ж до ролі науки, то, мабуть, слід погодитись з С. Хокінгом, що без неї не можна розвязати нагальні екологічні проблеми нинішньої цивілізації. Проте це має бути гуманна, максимально обєктивна і незалежна галузь інтелектуальної діяльності людства, результати і настанови якої мають виконувати міжнародні інститути, політики і державні діячі. Але цьому, на наш погляд, повинна передувати завершена світова концепція охорони природи. Порятунок людства в політичному і науково-технічному співробітництві.

Недоліки в роботі з науковою інформацією

Політичний соціолог з США Джейм Доусон, виходячи з власних досліджень, запропонувала універсальну формулу вирішення будь-якої екологічної проблеми. Рішення складатиметься з таких етапів: постановка проблеми, її вивчення, розробка програми дій, формування громадської думки, налагодження звязків із пресою. І нарешті – вихід на державні установи. Далі Доусен підкреслила, що важливо визначити, на якому рівні може бути вирішена проблема. Так, рішення місцевої ради про закриття АЕС ні до чого не призведе, бо це компетенція вищих інстанцій, на них і треба виходити.

Спочатку треба визначитися, коли і як використовувати зазначену діяльність. Для цього варто сформулювати задачі, відібрати кращі ідеї, вдалі звернення тощо. Потім необхідно добре продумати спосіб їх поширення, враховуючи особливості аудиторії кожного засобу комунікації. Іноді персональна розсилка листів у комерційній рекламній сфері відома як директ мейл здатна привернути до вашого проекту більше уваги, ніж безадресні звернення до всієї аудиторії мас-медіа.

Розробка програми має врахувати мету кожної конкретної акції або глобальної політики організації. У разі, наприклад, орнітологічного товариства це може бути необхідність переконати людей, що спостереження за птахами охорона, залучення, обліки та інше може бути одним з приємних занять, варто провести аналогії із залученням до здорового стилю життя та добрим відпочинком на природі.

Засобам масової iнформацiї не вдалося уникнути низки помилок. До цих недолiкiв у роботі з науковою інформацією належать:

· некритичне та поверхове надання iнформацiї;

· залежнiсть вiд полiтичних та iнших офiцiйних повiдомлень;

· орiєнтацiя на подiї;

· нестача фахівцiв;

· труднощi при поширеннi змісту наукових повiдомлень;

· структурнi та органiзацiйнi перепони, котрi заважають достатньому опрацюванню теми.

Для журналістів важливо наближення до людини, персональне залучення, почуття та персоніфікація. У науці це досить складно, оскільки існує певна дистанція, яка й позначається на якості матеріалів.

Часовий фактор роботи журналістів та науковців також спричиняє протиріччя. Новини повідомляють про події, як правило, короткострокові. А науковці живуть в інших часових уявленнях. Досить часто вони досліджують довгострокові процеси та думають відповідними категоріями.

Русель Бакер, оглядач газети New York Times, вважає: Науковець потребує двадцять років, щоб завершити справу; проте журналісту достатньо безпроблемно і шести годин.

Науковці, у свою чергу, визначають такі недоліки роботи журналістів:

· змістові помилки;

· фальсифікація через спрощення, ненаукове, неповне подання;

· недостатній вплив на кінцевий матеріал.

Досить часто, особливо в американській пресі, використовується фрагментарність інформації. Це, наприклад, поверхневе або пунктирне визначення громадських проблем за умов гонки інформації, прискорення швидкості її передачі, що не дозволяє всебічно та обєктивно оцінити події, про які повідомляється.

Недосконале висвiтлення низки проблем повязане з факторами iнформацiї. До них належать:

· статус влада, вплив тощо;

· гармонiя відповiднiсть очiкуванням;

· негативiзм конфлiкт, протистояння, криза;

· порiдненiсть географiчна, культурна, полiтична;

· причетнiсть читачiв чи слухачiв;

· персоналiзацiя;

· короткочаснiсть;

· несподiванка.

Таким чином, негативiзм, короткочаснiсть та ефект несподiванки вiдiграють значну роль у висвiтленнi низки наукових проблем. Наприклад, думки науковців набувають більшого значення лише тоді, коли йдеться про катастрофи, кризи, пошкодження, небезпеку чи засторогу. Кращим індикатором карєри наукової тематики є широке використання специфічної лексики громадськістю, а показником її активного розвитку – проведення конференцій та семінарів, вихід літератури.

Парадокс, але негативiзм є позитивним для наукової тематики. Адже саме у звязку з ним їй приділяють увагу, хоча її неперервнiсть зволiкається. Саме негативнi приклади стають домiнуючими. Це веде до обмеження сприйняття та висвiтлення iнших явищ, уява про котрi залишається на поверхневому рiвнi. Одночасно негативнi приклади заважають спiвробiтництву. Зростаюча комунiкацiя ризику призводить до того, що кожне наступне повiдомлення про небезпеку сприймається з антипатiєю.

Короткочаснiсть та ефект несподіванки переоцiнена актуальнiсть журналiстських завдань впливають негативно на висвiтлення проблем. Вони вказують, насамперед, на тривалi процеси, котрi вiдбуваються у багатьох галузях. Опрацювання наукових тем потребує часу та розумiнню звязку мiж усiма явищами.

Засоби масової iнформацiї починають лише тодi цiкавитися темою досліджень учених, коли полiтики роблять оцiнюючi промови про наукові явища чи теми. Журналiсти концентруються, як правило, на полiтичних масштабах ризику і шукають його оцінки в учених. Реальнiсть при цьому іноді зображується викривлено, відбувається драматизацiя, спрощення та iдеалiзацiя проблем, що призводить до субєктивного сприйняття дійсності у суспiльствi.




Схожі статті:

Популярні записи