Журналістика

Журналістика як система органів масової інформації

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів ма­сової інформації, що дедалі ускладнюється.

Система — це сукупність якісно визначених елементів зміст сис­теми, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія структура системи. Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система — це єдність, що складається з взаємодіючих еле­ментів. Предмет чи явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати елементами системи вищого рівня.

Система органів масової інформації — це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології. Сучасна журналісти­ка як система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації і попитом аудиторії. Органи масо­вої інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики — безперервне відо­браження суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, супе­речностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент складова частина до системи вищого рівня, а саме: до системи соціаль­них інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне само­управління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Журналістика складається з двох головних великих підсистем:

1 друкованих ЗМІ,

2 електронних ЗМІ.

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу газети й журнали. Другу підсистему складають радіомовлення й телебачення. Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в на­прямку розширення й удосконалення електронних органів масової інформації.

ЗМІ класифікуються за різними ознаками. Головні засади типо­логії ЗМІ такі:

1.За регіоном обслуговування: центральні, регіональні, обласні, міські, районні, міськрайонні, відомчі виробничих підприємств, на­вчальних закладів тощо;

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією: загально-інфор-маційні універсальні, спортивні, ділові, юридичні, про здоров'я, рек­ламні, автомобільні, жіночі, комп'ютерні, городньо-садівничі, телегазе­ти, розважальні, еротичні, кримінальні, сенсаційні, партійні органи, фахово-галузеві;

3. За періодичністю: щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники;

4. За типами аудиторії: жіночі, молодіжні, дитячі, студентські і т. д. У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації

Головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вва­жається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйнят­тя, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса запишається найбільш аналітичною, роз'яс­нюючою формою масової інформації.

За дослідженнями, проведеними в ході виборів Інститутами держа­ви і права та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір гро­мадянами України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані переважно газети видання. Кожний третій з опитуваних пов'язав свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках га­зет, 17% — з розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; теле­бачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку по­яснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчо­му майбутньому телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.

У зв'язку з Ідам важливо розглянути атрибутивні ознаки кожного з провідних типів журналістики, щоб знати й розуміти його місце в системі масової інформації та правильно зорієнтувати свої професійні очікування.

Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її пере­ваги перед електронними ЗМІ.

1. Інформація фіксується в друкованому тексті. Це найважливіша атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід врахову­вати універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне пере­давати інформацію про факти, але й бути носієм думок і художніх об­разів. Мова є основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на пер­ший погляд ніби позбавлене сили слова розмовного та зображального ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але воно містить у собі можливість зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі, змальовувати картини дійсності, передавати характеристики та розмо­ви героїв, їхні почуття та внутрішні монологи. У цьому відношенні дру­коване слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позна­чене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізова­ного характеру мовлення. І цими його перевагами на повну силу кори­стується сучасна друкована журналістика.

2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Ні радіо - ні телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте спеціальних технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не по­требує нічого для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту. Хіба що окулярів, якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до спеціальних пристроїв, а до елементів побуту, як одежа, і не є чимось відокремленим від особи, що ними користується.

3. Преса надає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в ознайомленні з матеріалами газети. Читач спочатку здійснює огляд га­зетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що — у другу, а що лишити поза увагою. У газеті її матеріали існують одно­часно, хронологічно паралельно, тимчасом як у будь-якому електрон­ному органі масової інформації журналістські матеріали розташовані лише послідовно, що виключає можливість їхньої вибірковості і містить у собі елемент нав'язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні зали­шається найбільш демократичним типом журналістики, надає самому читачеві право вирішити: що і як читати на своїх сторінках.

4. Преса забезпечує можливість різних ступенів сприйняття ма­теріалу, серед яких виділимо перегляд, вибіркове ознайомлення, деталь­не й уважне прочитання, збереження номера або вирізки з нього, здійснення виписок чи складання конспекту статті, передавання номера з особливо цікавим матеріалом іншому читачеві, надходження бібліог­рафічних даних до каталогів наукових бібліотек, спеціальних бібліог-

Рафічних покажчиків, через що матеріали в газетах і журналах стають надбанням наступних поколінь читачів.

5. Преса забезпечує здійснення способу відкладеного читання, тобто звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й те­лебачення позбавляють своі'х прихильників такої можливості. Пропу­щену глядачем в ефірі радіо чи телепередачу ніяким чином надолужи­ти не вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програ­мою, у якийсь із наступних днів. До електронних ЗМІ поки що не засто­совується спосіб відкладеного прослуховування чи відкладеного пе­регляду, хоча не виключено, що в недалекому майбутньому техніка за­пису вдосконалиться й здешевиться настільки, що перегляд пропущеної телепрограми стане звичним у нашому побуті. Але поки що на такий рівень розвитку людство не вийшло.

6. Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність: порядок сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу вста­новлює сам суб'єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім. Він може це робити в комфортних, максимально зручних для себе умо­вах. Сприйняття друкованого тексту відбувається без будь-якого на­пруження, приносить людині психологічне задоволення від пізнання нового, від осмислення соціального довкілля. Свобода сприйняття — важлива позитивна сторона друкованої журналістики.

7. Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках, що ство­рює можливість користуватися нею як для широких кіл сучасників, так і для численних поколінь нащадків. У цьому відношенні газети й журнали мають безперечний пріоритет перед електронними ЗМІ. Зви­чайно, кожна радіо - чи телестудія має своє зібрання найкращих про­грам і передач, створених у її стінах. Але технологія зберігання аудіовізуальних записів ще не є досконалою настільки, щоб у наших містах відкривалися громадські фоно - й відеотеки, як то нжо тисячі років існує з друкованою продукцією. Тому на сьогодні історія жур­налістики — це переважно історія преси, оскільки методи фіксування й збереження матеріалів електронної масової інформації ще недосконалі. Це, звичайно, не знімає завдання створення історії радіо - й тележурналістики, яке стоїть перед нашою історико-журналістською наукою.

Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до її переваг, то дві наступні властивості відносять до її вад:

1. Дискретність перерваність потоку інформації, на відмінe від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що відбу­ваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоден­на газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які мо­жуть навіть перервати трансляцію певної програми, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.

2. Преса доступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не ма­ють стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія електронних ЗМІ. її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.

Атрибутивні особливості радіожурналістики такі:

1. Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент пере­дачі сигналу з передавального пристрою.

2. Радіомовлення для свого сприйняття потребує мінімального технічного обладнання: радіоприймачів, які в сучасних технічних умо­вах мають кишенькові портативні розміри і невелику ціну.

3. Сучасні технологічні вирішення дозволяють зробити прослухо-вування радіопрограми максимально зручним: за допомогою навуш­ників передачу можна сприймати, не заважаючи навколишнім, у гро­мадському місці: у транспорті, в установі, просто на вулиці.

4. Унаслідок дії вищеперехарованих атрибутивних ознак радіо висунулося на роль найбільш проникного засобу масової інформації: його слухають кухарки на кухнях, водіїв автомобілях, пасажири у ваго­нах електричок тощо. Радіосигнали сприймаються скрізь, у будь-яких умовах, розносячи по всьому світові негайну інформацію. Радіожу-ралістика володіє найбільшою аудиторією.

5. Радіо на повну потужність спирається на силу мовленого сло­ва. Як відомо, власне у семантиці слів міститься 20% з передаваної інформації. Решта припадає на інтонацію, міміку, жест, які супроводжу­ють наше мовлення. Якра-s властивості усного мовлення інтонацію, тембр голосу, темп і мелодику висловлювання й використовує радіо, домагаючись особливої переконливості своїх повідомлень, використо­вуючи прийоми усного слова як емоційний аргумент у своїх доказах.

6. Відсутність відеоряду не відволікає уваги реципієнта й дає можливість

А цілком зосередитись на змісті звукової інформації і

Б активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­мості образи, що супроводжують звукове повідомлення.

7. Радіомовлення уперше надало можливості подавати інфор­мацію про подію в момент самої події наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань, пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів, довівши оперативність повідомлень до одночасності з са­мим фактом. Таким чином, саме в радіожурнашстиці був опанований ідеал масово-інформащйної діяльності: максимально стиснути хроно­логічну відстань між подією і повідомленням про неї.

Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:

1. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти про-слуховування на більш зручний час, зробити його швидшим чи повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив'язує до запланова­них програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те, що в цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості — пропустити цікаву програму.

2. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої пере­дачі, а відтак виникає проблема ного планування і створення програми передач. Як правило, в усьому світі електронні ЗМІ розв'язали цю про­блему шляхом потижневого планування своїх передач. Це дозволило слухачам і глядачам з великою мірою вірогідності очікувати, що у пев­ний день тижня о певній годині відбудеться така-то передача. Але навіть напрацьована вже десятиліттями система інформування ре­ципієнтів електронних ЗМІ про програми радіо й телебачення лише ви-яскравила неможливість обійтися без попереднього інформування. З цим познайомився кожен з нас, опинившись у певний момент без теле­програми і відчуваючи відчутну незручність від неможливості зорієнту­ватися у виборі найбільш цікавої передачі.

3. Газети й журнали слід передплачувати один або кілька разів на рік або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слу­хати різні програми, але тут починаються незручності не можна слу­хати кілька передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийш­ли одночасно, можна читати в зручний час.

Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункту, жартома сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній можливості придбати стільки радіо - й телеапаратури, скільки існує ра­діостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька хоча б два паралельних інформаційних потоків. Людська психіка налаштова­на на послідовне їх розташування. Тому технічне розв'язання цієї про­блеми не вирішує справи по суті, бо її джерела — не у зовнішньому по

Відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі. Атрибутивні ознаки тележурналістки можуть бути представлені гак:

1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й відеоінформацію, досягає синтетичності, діючії на два головні людські відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише п'ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два відчуття припадає 95% інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а на решту три відчуття — лише 5%. Таким чином, синтезувавши зір і слух, телебачення домоглося максимальної мобілізації Інформативних можливостей людини. На ньому грунтується й величезний вплив теле­бачення на глядацьку аудиторію.

2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача на місці події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж сто разіїз почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не може передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди містити­меться велика частка авторської суб'єктивності. Створюючи ефект при­сутності глядача на місці події, тележурнштістика виступає тим самим найбільш об'єктивним інформаційним джерелом. За допомогою теле­екрана індивід ніби сам бере участь у події, спостерігає за фактами і яви­щами, із власних спостережень черпає висновки, а тому й довіряє найбільше телебаченню.

3. Окрім виголошуваного в ефір тексту та його інто­наційного забарвлення дані можливості надає й радіомовлення, теле­журналістка використовує а такі засоби донесення змісту висловлю­вання, як міміка, жест, поглцд, поза, розташування тележурналіста в кадрі. Глядач бачить на екрані живу особу, яка розмовляє з бага­томільйонною яудиторією, але звертається до кожного конкретного індивіда, приходить у його власний дім. Учасники телепередачі пере­творюються таким чином на присутніх перед глядачем його співроз­мовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі наявні аспекти логічного й психологічного впливу: семантику висловлювання, інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин особливої ефек­тивності тележурналістки.

4. Сила телебачення — в аудіовізуальному синтезі, під яким ро­зуміється використання майстерного монтажу, чергування близького й далекого планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Су­часна те Іежурналістнка — це не розтягнуті пейзажі чи голови мовців у нерухом ому карді, а динамічне чергування картин дійсності з роз'ясненнями журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного коментаря спеціашста зі студії.

5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприйман­ня телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де люди почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля екрана телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися репліками з приводу побаченого, коментувати картинку оператора й текст ведучого телепрогр-ами.

6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість глядачів його істотно коливається, масова аудиторія з'являється в теле­бачення тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися до­дому. Але це по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні те­лебачення цілком справедливо називають зброєю масового ураження. Преса позбавлена відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди має аудиторію, що виміряється тиражем видання. З тележурналісткою справа виглядає інакше: тут існує поняття особливо престижного ефірного часу: це вечірні години, коли переважна більшість громадян опиняється біля телеекранів, шукаючи хто поважної інформації, хто відпочинку, хто розваг.

7. Послідовне розташування програм у тележурналістці вимагає поєднання інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з відпочинком, розважальними передачами. Свідомість окремого індивіда не може бути постійно налаштованою лише на споживання інформації, чи глибокі філософські теми, чи розважальні музичні пере­дачі. Тому найкраще запропонувати людині в певних оптимальних про­порціях поєднання на одному каналі різноманітних товарів інформа­ційного ринку. Від задоволення різноманітних потреб глядача в інфор­мації залежатиме в кінцевому рахунку успіх колективу тележурналістів.

8. Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення, що дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них часто ця цифра сягає 90% уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння на­селення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній ук­раїнській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему і дуже рідко про­блему або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт ро­дичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що представляє професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину :s мікрофоном, яка невимушене розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці теле­журналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написа­ної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістці по­требує від суб'єкта миттєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного во­лодіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурналістки може бути побу­дована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозумій: ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його парадіи й бік, прагне стати часто без достатніх на те підстав гележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й та­ке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, ма­теріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, пре­са — для тих, хто хоче відбулися й залишитися.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

РЕЦЕНЗІЯ від лат. recensio — розгляд, оцінка — один з основних жанрів критики, що містить оцінку, аналіз та інтерпретацію, визначення сильних сторін і вад, зауваження та пропозиції щодо поліпшення літера­турного, мистецького чи наукового твору.

Головні жанрові ознаки рецензії — хронологічна актуальність, на­уковість, виклад змісту твору, його оцінка та інтерпретація, розгляд місця твору в доробку автора, літературному процесі, невеликий розмір, стис­лість і ясність у висловленні думок, конструктивність і доброзичливість.

Внутрішньожанрові різновиди: анотацій на рецензія передбачає малі розміри, описовість, популяризацію літературного матеріалу, відкри­тий лист містить звернення, бесіду з адресатом, аналітична рецензія порівняно великий розмір, витлумачення твору, оцінка його місця в літера­турному процесі.

Рецензії на нові літературні й наукові твори, театральні вистави постійно друкуються в усіх літературно-художніх і громадсько-політич­них, фахових та партійних газетах, журналах та альманахах. Книжкоа палата України видає державний бібліографічний покажчик, Літопис ре­цензій , що виходить з 1936року щомісяця з перервою в 1942-1947роках.





Схожі статті:

Популярні записи