Журналістика

Збирання зовнішньої інформації

Збирання зовнішньої інформації. Спостереження як метод збирання Інформації та його види відкрите і приховане, включене і невключене.
Як було вже встановлено, журналістика — це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виго­товлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається по­шуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією тобто, донесенням до публіки повідомлень про них. Методам збиран­ня зовнішньої інформації і присвячено цей виклад.

Усе життя, а особливо на початку кар'єри, журналістові доводить­ся виконувати роль репортера—почесне амплуа в галузі масово-інформа-ційної діяльності. Журналіста ноги годують, — недарма існує така про­фесійна приказка. Зрозуміло, в даному випадку мова йде про збирання зовнішньої інформації, нагромадження фактів, а не про вироблення внут­рішньої інформації, зміст якої полягає в узагальненні й поясненні фактів.

Праця журналіста може бути порівняна з айсбергом. Лише 1/9 йо­го визирає над поверхнею океан}'. Це видима для сприймачів частина масово-інформаційної діяльності — написаний або усний текст. Але 8/9 маси крижаної гори ховається під водою. Це величезна підготовча робо­та журналіста по збиранню інформації, яка й лягає в основу матеріалу. Як правило, слабкі журналістські твори виходять не внаслідок поганого вміння працювати зі словом, опрацьовувати вербальне вже зібраний ма­теріал, а внаслідок поверхового уявлення про саму проблему, що обра­на за предмет статті чи нарису, недостатньої діяльності в справі збиран­ня інформації, утворення ситуації інформаційної недостатності, що не­гайно позначається на якості кінцевого результату журналістської праці.

Існує лише три методи збирання зовнішньої інформації:

1 спостереження,

2 вивчення документів і джерел,

3 інтерв'ю.

І. Спостереження — пасивний метод збирання інформації. Сут­ність його полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати кого - чи що-не-будь, звертати увагу на когось, щось.

Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спо­стерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширнии за-дум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування. Але, як правило, завжди в значному журналістському матеріалі наявні елементи, джерелом яким є метод спостереження. Це все те, що побаче­не власними очима журналіста: портрети, інтер'єри, пейзажі тощо. А відтак, спостереження, відіграючи ніби другорядну роль у збиранні інформації, займає значне місце в журналістській творчості, наявне в кожному розлогому матеріалі.

Журналіст—це щоденний, вічний Спостерігач. Він ніколи не прой­де повз цікаву подію, свідком якої став мимоволі, випадково. Він ніколи не пропустить нагоди познайомитися з цікавою людиною. Він спостерігає по дорозі на роботу й по дорозі додому, у будень, у свято і у вихідний день. Усе спостережене він збирає у скарбничку свого журналістського досвіду, якщо не для негайного, то для майбутнього використання.

Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і прихо­ване, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст а часто до такого вдаються й письменники стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умо­ви праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане — відсутність такої обізнаності. Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гаран­тує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спос­тереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й ви­конання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає мож­ливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознай­омлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.

Кожний тип спостереження має свої переваги в певних умовах. Для вивчення праці великого підприємства чи навчального закладу більш зручним буде відкрите невключене спостереження, яке дасть можливість журналістові скласти стереоскопічну картину діяльності ус­танови. Якщо ж іде мова про вивчення прихованих механізмів руху то­варів чи капіталу, з'ясування того, що є таємницею й приховується ус­тановою, найкраще використати метод прихованого, включеного спос­тереження. Проте, така діяльність журналіста може бути небезпечною для нього. А відтак, слід зважати на деякі правила безпеки:

1 намагайтеся освоїти нову професію якомоіа швидше й краще і виконувати свої обов'язки бездоганно;

2 не ставте забагато питань, усе, що потрібно зуміі'пе побачити, а не почути;

3 не кваптеся: часто те, про що з ризиком ІІамаІ асшся доиіда'ш-ся сьогодні, досить легко виявляється завтра;

4 не намагайтеся довідатися більше, ніж належить; наша обізнаність у будь-якому випадку мас свої межі, перешагнут через які не можна, не міняючи свого становища в установі;

5 не прагніть бути особливо цікавим: намагайтеся звести дружні бесіди на поточні проблеми, плани, випадки з жптгя і т. п. своїх співбесідників, а не власні;

6 не облущуйте на дозвіллі майбутню публікацію до закінчення. І"прання інформації: часу поглянути на загальну картину очима жур на Ііс І а І це буде достатньо.

Окрім правил безпеки при збиранні інформації, г такі правила і для створення тексту. Отже, як розповісти про бачене, щоб уникнути н-дозрінь? Дотримуйтеся таких рекомендацій:

1 уникайте опису тих деталей, штрихів і дрібниці, які чають яс­краво виражений індивідуальний характер, а тікчм :очішх цифр, замінюючи їх на приблизні;

2 змінюйте, по можливості, ті деталі, які, не маючи принципов^ го значення, можуть вказати саме на вас;

3 уникайте навіть приблизної подібності побудови фрази у ва­шому усному мовленні і на папері, не кажучи вже про використання ви­разів, зворотів, словечок і т. п., які часто використовуються вами в що­денних розмовах;

4 ваш псевдонім не повинен містити ніяких біографічних вказівок, під якими розуміються місце або місяць народження, дівоче прізвище матері тощо, тим більше не перегукуватися якимось чином з справжнім іменем;

5 і, зрозуміло, коло осіб, що знають про ваше завдання, повинне бути скорочене до мінімуму, незалежно від міри довір'я і спорідненості останнє особливо важливе — не створюйте своїм близьким і рідним зайвого мотиву для тривог.

Цілком очевидно, що побудувати журналістський твір лише на спостереженні майже неможливо. Найчастіше йому сусідять інші спосо­би збирання Інформації, серед яких друге місце займає вивчення доку­ментів і /джерел.

II. Вивчення документів і джерел — важливий етап робото жур­наліста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріала­ми. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження так само, як і інтерв'ю постачає журналістові суб'єктивні знання, то доку­менти, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.

Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціаль­ної інформації з метою передавання її в просторі й часі.

Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофон­на стрічка, кіноплівка, фотографія, електронний накопичувач інфор­мації тощо. З цього погляду джерела — це різновиди документів, а са­ме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо - та відеозаписи роз­мов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріала­ми, на основі яких створюються журналістські а також наукові твори.

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з пев­ної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періоди­ки, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічного пошуку, звер­татися до необхідних джерел у разі потреби. Без роботи з книжкою, журналом, газетою не мислимий сучасний журналіст.

Головна засада при роботі журнашста з документами й джерела­ми — неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження на­перед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на доку­ментально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після за­вершення формування концепції виявляється новий факт, що що кон­цепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а пе­реглядові й уточненню сама вже готова концепція.

У спеціальному дослідженні сформульовані такі правила роботи з документами:

Переконайтеся в тому, що

1 документ створений компетентною за службовим станови­щем або спеціально уповеноваженою дія цієї мети особою;

2 обстановка, у якій створювався документ, не вплинула на його зміст;

3 у ньому не спотворені прізвища службових осіб;

4 зміст документа відповідає відбиткові печатки та кутового штампу;

5 документ підписаний уповноваженою для цієї мети особою181

Майстерність журналіста вимірюється, окрім інших чинників, ще й тим, наскільки глибоко він може осмислити джерельну базу майбут­нього твору, скористатися нею, дати в самому тексті необхідні посилан­ня на документи, які стануть вагомим аргументом і переконають чита­ча в правильності позиції автора.

Нарешті, є такі сфери журналістики, де знання документів і дже­рел є обов'язковим, домінує в матеріалі. Такими є, наприклад, виступи на історичні теми, кримінальна хроніка.

Розпочинаючи роботу над будь-яким матеріалом для ОМІ, жур­наліст зобов'язаний поцікавитися, чи є з даної теми якісь документи і джерела. У багатьох випадках ознайомлення з ними складає початко­вий етап осмислення теми. Так буває, коли йдеться про вивчення певно­го промислового об'єкта, будівництва, розгляд скарги.

Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи чи­тачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні супереч­ності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у склад­них випадках свого життя, шукаючи підтримки, соціальної справедли­вості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх включаючи районні газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики Хоча листа й не надруковано, де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з привод"' звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.

Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ре­тельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах:

1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.

2. При ухваїі рішення про публікацію потребує перевірки авторст­во листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зустрітися з автором листа чи поговорити з ним по телефону і усно від нього особисто дістати підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо не­обхідною така перевірка с у випадках, коїш йдеться про компрометуючі факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.

3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для

Цього в автора листа слід поцікавишся джерелами його інформації п са­мому журналістові пройти цим шляхом, співставити різні точки зор\ на подію чи явище тощо.

У багатьох редакціях старих газет існує традиція, згідно з якою усю пошту, що надходить на загальну адресу видання, читає спочатку головний редактор, він же накладає потрібні резолюції й передає. нині у відділи для подальшого використання чи вжиття заходів.

Листи правлять за канал зворотного комунікаційного зв'язку ре­дакції з читачами, дають журналістам відчутії пульс громадської думки, а разом з тим ефективність власної праці.

Через зубожіння значної частини населення України, що стало наслідком економічної кризи в усьому пострадянському просторі, потік. листів до редакцій газет значно скоротився. Але правильно зробили ті ре­дакції, які не захотіли втрачати зв'язків з аудиторією. Вони запропонува­ли читачам телефонувати до редакції, опублікували номер телефону й виділили спеціального співробітника для прийому таких повідомлень.

Унаслідок цього зв'язок газета — читач — газета не був зруй­нований остаточно, видання зберігало важливу можливість мати діалог з читачами, знати про їхні оцінки власної праці. Був від цього комуніка­тивного каналу й ще важливіший насадок: ніщо так не підвищує пре­стиж видання та його наклад, як ефективність публікацій, дієва допомо­га конкретним громадянам у розв'язанні їх безпосередніх проблем, пов'язаних з різними сферами життя: побутом, комунальними служба­ми, виплатою заборгованих зарплат та пенсій тощо.

Багаторічний журналістський досвід підказує, що робота по на­лагоджуванню діалогу з читачами листовного, телефонного повинна ввійти в коло щоденних турбот кожної редакції, а його активність є мірилом авторитету видання, його популярності.

Інтерв'ю. Це головний метод збирання інформації в жур­налістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлені шля­хом усного спілкування суб'єкта журналіста з об'єктом політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавіш співрозмовником. Вва­жається, що цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від жур­налістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в дра­матургічній діалогічній побудові матеріалу за формою: запитання — відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.

З певною метафоричністю, можна сказати, що праця журналіс­та — це вічне інтерв'ю, а сам журналіст мусить бути гарним комунікатором. Його діяльність складається з розмов з людьми і описування по­чутого. Причому до проблем творчості й майстерності журналіста вхо­дить не лише безпосереднє створення тексту, але й передусім мис­тецтво збирати матеріал для нього. Журналістика — це мистецтво спілкування, а з розвитком електронних ОМІ — також і мистецтво публічного спілкування перед мікрофоном чи телекамерою. Сучасна журналістика знає такі типи інтерв'ю:

1. Інтерв'ю на робочому місці. Вважається таким, що надає особ­ливо плідні можливості для журналіста. Зустрівшись з об'єктом на його робочому місці, він може не тільки поставити запитання, що намічені для інтерв'ю, але й підключити інші методи збирання інформації: спос­тереження й вивчення документів і джерел, а в майбутньому матеріалі описати обстановку робочого місця, атмосферу установи, навести якісь красномовні деталі, що характеризують співрозмовника, крім того, під час бесіди журналіст може зажадати від об'єкта документально засвідчити ті чи інші факти, про які пролунала усна інформація. Жур­наліст повинен завжди домагатися проведення інтерв'ю в найзручніших для себе умовах, а такими є бесіди на робочих місцях об'єктів.

2. Інтерв'ю вдома в об'єкта. Особливо виграшне тоді, коли жур­наліст зустрічається з приватною людиною. Тоді не робоча обстановка на посаді, а побут, домашнє оточення можуть відіграти провідну роль і дати переваги такі ж самі, як і зустріч із службовцем на його робочому місці, і гарантувати використання як додаткових методів спостережен­ня та вивчення документів і джерел.

3. Інтерв'ю в редакції. На нього слід погоджуватися в крайньому випадку, коли об'єкт відмовляється від усього іншого. Ви приймаєте співрозмовника на своєму робочому місці, і вже не ви спостерігаєте за ним, а він за вами. Ви позбавлені можливості спостерігати, зажадати документального підтвердження його слів, вам залишається лише запи­тувати і занотовувати відповіді.

4. Інтерв'ю по телефону. До нього слід вдаватися з метою домог­тися особливої оперативності, перевірити окремі деталі в уже існуючій в редакції інформації. Повноцінне інтерв'ю по телефону неможливе, аче для довідки, уточненню певних фактів, консультації з окремих питань воно може бути продуктивно використане. Більшого ефекту досягає журналіст, коли телефонує знайомому урядовцеві чи діячеві, з яким вже зустрічався раніше. Тоді легше, нагадавши про себе і пояснивши скрутні обставини, що спричинюють користуватися телефоном, а не просити про особисту зустріч, домогтися потрібного результату.

5. Інтерв'ю в інтер-ситуаціях. Пояснимо запропонований нами

Термін. Слово інтер inter у перекладі з латинської мови означає між, поміж і вживається як префікс у складних словах для позначення проміжної ситуації, перебування поміж чимось. У сучасному напруже­ному світі, де розклад дня відомих осіб розписаний не за годинами, а за хвилинами, журналістові часто відмовляють в інтерв'ю не тому, що за-садничо не бажають зустрічатися з представником преси, а тому що на­справді не мають для цього вільного часу. Тоді журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом чи вечерею у ресто­рані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, спо­лучивши прогулянку з бесідою.

Важко уявити українського журналіста за взяттям інтерв'ю в рес­торані, але на Заході це поширений метод усного збирання інформації, а відтак, хотілося б, щоб про нього знали й наші майбутні журналісти. У великих газетах Заходу інтерв'ю в ресторані оплачується коштом ре­дакції, так високо там цінують свіжу, конкурентноспроможну інфор­мацію, що підносить престиж видання.

У газеті Україна молода 16 червня 2000 року було опублікова­не інтерв'ю журналістки Майї Орел з відомою телеведучою Ольгою Ге-расим'юк під назвою Жінка, яка виграє у чоловічому світі. Цей жур­налістський твір є типовим зразком інтерв'ю в інтер-ситуації. Ольга Герасим'юк запропонувала мені зустрітися в салоні-перукарні, — так починає Майя Орел знайомити читачів з ситуацією розмови. — Куафер чаклуватиме над її зачіскою, а я братиму в неї інтерв'ю.

Бесіда, проведена в такій обстановці, виявилася повноцінною з інформаційного боку, навіть по-своєму глибокою, нічим не поступала­ся за змістом високоефективним типам інтерв'ю, яким є, наприклад, інтерв'ю на робочому місці. А сама екзотичність ситуації, що на ній час від часу наголошувала Майя Орел, присутність мовчазного, але із за­гадковою усмішкою, куафера, який представляє у загаданій для бесіди проблемі тендерні особливості досягнення успіху, чоловічий світ, додає інтерв'ю особливої свіжості й принадності, працює на втілення головної ідеї журналістського твору.

6, Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тоді, коли журналіст має справу з криміногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналіст розповів про нього, але боїться, що записані матеріали мо­жуть. бути якимсь чином використані проти нього. Тому він дає згоду на інтерв'ю, але без запису. Таке інтерв'ю слід негайно записати після зустрічі, поки враження свіжі, або ж негайно створити матеріал в іншо­му, планованому вами жанрі. Головне полягає в тому, що інформація, отримана на допомогою інтерв'ю не для запису, все ж таки може бути використана в майбутньому матеріалі.

7. Інтерв'ю не для запису й використання. На нього спід погод­жуватися в крайньому випадку, бо інформацію, отриману таким шля­хом, ви не зможете використати в своєму журналістському творі. Але ви можете скористатися нею з внутрішньою метою. Існують два аспекти її можливого використання:

А самому розібратися в питанні, що вас турбує, зрозуміти дію прихованих механізмів;

Б вийти на інші джерела інформації, якими ви зможете скориста­тися легально, публічно, з посиланнями на них.

На цей тип інтерв'ю слід погоджуватися тоді, коли в процесі жур­налістського розслідування вичерпані відкриті, легітимні шляхи пошу­ку інформації. Головним правилом поведінки журналіста в умовах цьо­го інтерв'ю є неухильне дотримання ним усіх вимог об'єкта. Слід вираз­но зрозуміти, що йому погодилися видати небезпечну інформацію, від публікації якої залежать долі людей.

Підготовка до інтерв'ю включає в себе такі складові:

1. Загальна підготовка. Триває все професійне життя журналіста і полягає в створенні власної особистості, набутті загальної ерудиції, необхідної для спілкування з людьми високого інтелектуального рівня, засвоєнні головних правил мистецтва спілкування й технології прий­омів розв'язувати язики.

2. Конкретна підготовка. Полягає у вивченні питання чи ком­плексу проблем, які ви прагнете з'ясувати шляхом інтерв'ю. Передбачає вивчення спеціальної літератури, новітніх підходів і поглядів на пробле­му, ознайомлення з можливими документами і джерелами, особою об'єкта; коротше — в набутті спеціальних знань, які потім будуть вико­ристані вами безпосередньо в цьому інтерв'ю.

Знання предмета майбутньої розмови й попередня орієнтація в проблемі — не лише обов'язкова умова, але й гарантія успішної роботи журналіста. У сучасних умовах на ринку праці й майстерності жур­налістів лідерство захоплює той, хто виявляє у розмові з об'єктом інтерв'ю найбільшу компетентність у своїй галузі, найглибше розуміння явищ. У такому випадку сам журналіст стає цікавим співбесідником для об'єкта, йому з ним цікаво спілкуватися, він починає ставитися до ньо­го як до свого колеги, який працює в журналістиці і може принести своїми публікаціями багато користі загальній справі.

Проведемо розумовий експеримент. До обласного управління Міністерства внутрішніх справ призначений новий начальник. Зрозу­міло, що навіть після прес-конференції вона може розглядатися як тип

Колективного інтерв'ю Уявляється багато працівників мас-медіа, що прагнуть опублікувати ексклюзивні матеріали про нового начальника.

Генерал — демократ за світоглядом, з повагою ставиться до преси. Він приймає першого журналіста... Але розчарований розмовою з ним, вона не вийшла за коло загальних тем і зводилася до питань: Що б ви хотіли розповісти нашим читачам? Що ви побажаєте читачам нашої га­зети? Витративши дві години робочого часу, генерал на наступний день уже з меншою охотою погодився на зустріч з іншим кореспондентом. Він також виявився некомпетентним у проблемах УМВС області і для нього розповідь довелося почати з нуля, довго вводити його самого в курс справ. Начальник зробив висновок, що журналісти лише заважають йо­му працювати, виконувати безпосередні службові обов'язки.

Цілком уже випадково редакторові найбільш авторитетного в місті видання вдалося умовити генерала прийняти ще кореспондента його газети. Це була зовсім інша зустріч. Журналіст відразу виявив компетентність у справах УМВС, цілий пласт найменш важливої про­блематики відхилив, запитання ставив лише про найголовніше: про ро­боту Управління по боротьбі з організованою злочинністю, корупцію всередині апарату міліції, що, власне, й спричинило зміну керівництва УМВС області. Журналіст поцікавився, як просувається слідство в го­лосних справах, про які писали газети раніше; як захищаються права людини при проведенні слідства.

Генерал відразу відчув високий професійний рівень даного жур­наліста, вирізнив його з-поміж інших, охоче розмовляв з ним три годи­ни, наказав ад'ютантові завжди з'єднувати цього кореспондента з со­бою в разі телефонних дзвінків, а, коли йому було потрібно дати для преси особисто ексклюзивну інформацію, то він запрошував саме цьо­го автора як найбільш компетентного й обізнаного в справах галузі.

Безперечно, мета інтерв'ю — розкрутити, розговорити співбесід­ника, а не наговоритися самому. Але успішне виконання цього завдання можливе лише за умови адекватності співрозмовників. Це складно й не­легко — кожного разу входити в коло нових проблем, але професійна діяльність журналіста неможлива без даного етапу його роботи. Сьогод­ні урядовці все частіше цікавляться в журналістів, про що хочуть вони по­бесідувати, і, почувши загальну відповідь: Ну, там... про новинки у ва­шій галузі, категорично відмовляються зустрічатися з такими авторами.

А відтак конкретна підготовка набуває все більшої значимості при застосуванні методу інтерв'ю в масово-інформаційній діяльності.

3. Психологічна пілготє. чка. Полягає у нашій внутрішній налаш-тованості на розмову прнзшмешіі для неї найзручнішого часу і місця,

Виборі одягу й створенні певного іміджу журналіста, що повинне забез­печити для об'єкта найкращі умови для саморозкриття. Журналіст по­винен бути професійним комунікатором, володіти в цій галузі не­обхідними знаннями і навичками.

Слід з самого початку первісне розуміти, що здебільшого люди внутрішньо влаштовані надзвичайно хаотично. Для успішного отри­мання від них необхідної для вас інформації ви повинні мобілізувати усі свої зовнішні і внутрішні ресурси. Тут немає дрібниць, починаючи від деталей одягу й закінчуючи обраним вами тембром голосу, різновида­ми якого, безумовно, теж слід володіти.

Йдучи на завод розмовляти з робітниками, слід одягтися як робітник. Ідучи на інтерв'ю до директора банку, слід мати й відповідний зовнішній вигляд, аби вас не виставили без розмови з поро­гу, не заглянувши в журналістське посвідчення.

Журналістові слід завжди бути налаштованим на гнучкість власної поведінки, а також володіти сенсорним досвідом, аби усвідомити для се­бе, яка модель поведінки дає найбільш відчутний результат при ко­мунікації. Готуючись до інтерв'ю, слід визначитися з моделлю поведінки, обрати одну як головну, аче обов'язково мати ще два-три запасні варіан­ти на той випадок, коли перша модель не спрацює. Ведучи інтерв'ю, слід швидко налаштовуватися на комунікаційну хвилю об'єкта і гнучко реа­гувати на його поведінку, шукаючи найбільшої відкритості.

Журналіст — це одночасно актор і режисер, а кожне його інтерв'ю — це маленька одноактна вистава, яку він розігрує наодинці з об'єктом.

Найзагальніші правила інтерв'ю:

1. Передусім, слід знати, про що саме ви хочете довідатися, виділити для себе головне чи групу головних запитань, здійснити чітке цілепокладення й неухильно рухатися до нього в процесі розмови. Жур­наліст повинен виходити з уявлення про самодостатню цінність своєї професії. Він мисливець за інформацією. Він полює за нею. Вона, як ди­чина, ховається від нього. Журналіст мусить знати, що інформацію від нього можуть приховувати навмисне, але можуть і просто не розуміти змісту поставлених запитань; нарешті, деякі об'єкти можуть виявитися просто недостатньо поінформованими й самі для BH4qinHoro роз'яснен­ня ситуації чи проблеми. А відтак глибоке усвідомлення своїх завдань, з'ясування для себе того, про що саме він мусить довідатися, є обов'яз­ковою умовою масово-інформаційної діяльності.

Будьте скрупульозні у використанні вами мови. Знайте, що лише вона забезпечить вам отримання того результату, який ви хочете досяг­ти. Запам'ятайте правило: якщо ви точні у формулюванні запитань, то

Ви отримаєте й точну інформацію.

2. Брати коментар з проблеми вашого майбутнього матеріалу слід лише в першої за компетенцією особи в даній галузі. Уявімо собі конференцію, на якій присутні 200 науковців. Журналіст, що пише стат­тю чи навіть дає інформаційне повідомлення про неї, повинен звернути­ся з проханням про інтерв'ю не до молодих аспірантів, присутніх на ній, не до доцентів чи професорів, а до академіка X., який виступив ор­ганізатором конференції, виголосив на пленарному засіданні при її відкритті програмову доповідь. Лише такий коментар першої на цій події особи буде найбільш продуктивним з інформаційного боку, найг­либше розкриє подію, викличе інтерес читачів.

3. Візьміть за правило користуватися гаслом, що дійшло до нас ще від стародавніх римлян: Audiator et altera pars! Вислухаймо й протилежну сторону!. Його застосування є обов'язковим у ситуаціях журналістського розслідування, вивчення конфліктної ситуації, у якій сторони будуть звинувачувати перед журналістом одна одну і намага­тися схилити його на свій бік. Якою б на перший погляд не здавалася вам переконливою позиція першої сторони, візьміть за правило обов'яз­ково вивчати аргументи опонентів. Лише таке всебічне вивчення може вважатися достатнім для складання власної концепції подій.

4. Не соромтеся свого незнання. Краще бути профаном у розмові й щиро зізнатися об'єктові в своєму нерозумінні тих чи інших проблем, ніж виявитися профаном у публічному виступі, допустити прикрі неточ­ності, за які потім буде соромно й журналістові, і самому виданню.

Підготувавшись до інтерв'ю в бібліотеці, прочитавши наявні з даної проблеми джерела, журналіст повинен, однак, дати зрозуміти об'єктові свій рівень компетентності. Слід розуміти, що чим вищий рівень компетентності працівника мас-медіа, тим більшу довіру він вик­ликає в об'єкта інтерв'ю, породжує бажання висвітлити проблему гли­боко і всебічно. Цілком заборонено йти на інтерв'ю без попередньої підготовки, не вивчивши докладно проблеми. Заборонено під час інтерв'ю вживати вербальні формули типу: Я, звичайно, у цьому нічо­го не тямлю, але ви мені розкажіть...

Однак, зустрівшись з маловідомим або й незрозумілим ма­теріалом, не треба соромитися свого незнання чи нерозуміння його, а послідовно й наполегливо домагатися роз'яснень і коментарів.

5. Сперечайтесь з об'єктом, будьте актором, примушуйте його ви­кладати нові й нові аргументи на свою користь. Якщо об'єкт уникає відповіді на запитання, що здаються вам істотними, повторіть їх кілька разів в іншому формулюванні і він обов'язково десь розкриється. Якщо

Наводяться сенсаційні дані, обов'язково запитуйте: Звідки це вам відо­мо? Так ви вийдете на нові джерела інформації й зможете перевірити свідчення об'єкта.

6. Ставте лише по одному запитанню, дотримуючись правила: од­не запитання — одна відповідь. Коли ви ставите кілька запитань одра­зу, об'єкт починає відповідати на останнє і, закінчуючи відповідь, вже не пам'ятає інших запитань, відчуває психологічний дискомфорт від не­обхідності витрачати сили на їх пригадування. Усі запитання, крім пер­шого, однаково доведеться ще раз повторити. Отож не поспішайте.

7. Використовуйте ті ж слова, вирази й інтонації, що й ваш об'єкт інтерв'ю. Цим ви викличете його довіру й засвідчите перед ним, що ви добре розумієте його. З другого боку, і йому буде легше розмовляти з вами. Не користуйтеся малозрозумілими термінами, намагайтеся звес­ти до мінімуму використання іноземних слів. Говоріть просто, коротки­ми реченнями. У здійсненні цього правила полягає дотримання важли­вої психологічної засади приєднання до співрозмовника під час бесіди, входження до його моделі світу.

8. Якщо ви збираєте матеріал для статті чи нарису, намагайтеся використати й інші методи збирання інформації, поєднати інтерв'ю з репортажем, взята інтерв'ю на місці події, походити по ньому разом з об'єктом, попросивши показати розташування предметів та персонажів події. Це дасть можливість отримати не просто суму фактів, а побуду­вати сюжет.

9. Слухайте мовчки, не перебивайте співрозмовника. Пам'ятайте: ви зустрілися для того, щоб вислухати, а не для того, щоб самому наго­воритися. Люди, як правило, навіть не знають, як багато вони знають, ви повинні провести їх стежкою їхньої пам'яті. Підходьте до співрозмовни­ка, як до джбана, повного інформації, і намагайтесь спорожнити його.

10. Не бійтеся гострих запитань. Нема питань, що бентежать, є лише відповіді, які бентежать. Перечитуйте свої записи, швидко орієнтуйтеся в прогалинах, що залишаються й у разі потреби домагай­теся повторного інтерв'ю.

11. Наприкінці інтерв'ю обов'язково запитайте, що цікавого міг би співрозмовник ще повідомити читачам поза темою, окресленою ва­шими запитаннями. Часто у людей буває немачо історій, гідних газет­ної публікації. Так ви намацаєте не одну тему для майбутньої творчості.

12. Поводьтеся з гідністю, відчувайте себе офіційним представни­ком свого ОМІ. Візьміть за правило не тільки дякувати за інтерв'ю, ане й приносити об'єктові газету з матеріалом, що постав за його участю чи допомогою. Люди цінують добре ставлення до них, запам'ятають вас і

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ДАЙДЖЕСТ англ, digest — стислий виклад, резюме — у сучасній журналістиці скорочений або повний передрук матеріалів інших видань.

Як правило, до такого передруку систематично вдаються провінційні друковані ОМІ, які мають слабку кореспондентську мережу і відчувають брак інформації й поповнюють її недостачу за рахунок столич­них видань. Наявність великої кількості дайджестів — ознака низького фа­хового рівня видання. Свідченням журналістської майстерності є на­явність у газеті чи журналі значної кількості ексклюзивних матеріалів, тобто таких, що виготовлені саме для цього видання. Але навіть автори­тетні газети з глибокими традиціями сьогодні не обходяться без пере-друків найбільш цікавих матеріалів з інших видань, вміщуючи їх у рубриках Наші передруки , Дайджест . Для читачів такі рубрики цікаві, оскільки в них часто із скороченням малоістотних частин уміщуються сенсаційні, непересічні твори та праці, які збагачують читача новими знаннями, не­сподіваними інтерпретаціями фактів.

Первісна дайджестами називалися адаптовані для масового читан­ня твори світової класики. Великі за обсягом романи стискувалися до розміру брошурки, що потребувала невеликого часу для ознайомлення й де­шево коштувала. За допомогою такого видання можна було за півгодини пройти Сагу про Форсайтів Д. Голсуорсі чи Війну і мир Л. Толстого. Зрозуміло, що такі дайджести могли дати тільки псевдознання і аж ніяк не знайомили читачів ні з реальною філософською концепцією, ні з образ­ним світом творів. Тим паче, що будь-який переказ обоє 'язково містить у собі елементи вибірковості, а, отже, й інтерпретації.





Схожі статті:

Популярні записи