Журналістика

Патріотизм як захист інтересів свосї країни і свого народу

Засади журналістики Гуманізм як синтез вимог до журналістської діяльності, розуміння лю­дини як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху.

Патріотизм як захист інтересів свосї країни і свого народу. Інтернаціоналізм — знайомство читача з світом. Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, до­ступність за формою і за ціною. Правдивість як адекватність карти­ни світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Опера­тивність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян у стислі терміни.

Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні су­перечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайня­ти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить форму­вання громадської думки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-методо-логічні основи журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру, їх по­рушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, во­ни — реальна даність масово-інформаційної діяльності, склалися в над­рах історії, їх дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і на­стає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масо-во-інформаційної діяльності існують такі ж стосунки як між мораллю і правом. Так як до появи держави й виданих від її імені законів та при­мусових способів забезпечення їх до'фимання людська спільнота керу­валася звичаєвим правом, так і засади журналістики передували появі законодавчого регулювання в цій галузі. Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова вічних вимог, що висува-ються суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади жур­налістики — це неписані закони її функціонування.

Соціальне відповідальна модель масово-інформаційної діяль­ності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в

Свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх про­фесійних обов'язків. Адже свобода — це не свавілля і не вседозво­леність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішньо­го редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи ба­жаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені ко­муністична партійність, класовість і народність. Журналістика під ку­том зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який роз­глядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в до­сконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, пе­реконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, відобра­женні життя з класових позицій, служінні їм своєю творчістю, відкритій чи прихованій участь на їхньому боці в класовій боротьбі.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інте­ресам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних позицій.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політичне структуроване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі за наявності лише однопартійної системи прин­цип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й аіітації за проіраму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики за таких обставин зводилися не до ство­рення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бути визнаними для певного роду ЗМІ, не мо­жуть розглядатися як провідні засади журналістики.

Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли осоо-ливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе до-

Щенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, най­важливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загально­людських цінностей. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичшши країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі:

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до жур­налістської діяльності. Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпе­ченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гаран­товані державою.

Як антитеза, антигуманізм — це заклики до насильства, про­паганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дес­табілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильшіцького зни­щення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавче заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в мораль­них заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзна­чається співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформо­вані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у другій книзі Вихід з п'ятикнижжя Мойсеевого, яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біблії — книга Вихід, розділ 20, вірші 2-17. Не всі Божі заповіді є етично актуальними — частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2-11, регламен­тують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від п'ятої по десяту, вірші 12-17, містять моральні аксіом я, формулюють правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імпера­тиви: Шануй своїх батька та матір, Не вбивай!, Не чини перелю­бу!, Не кради!, Некривосвідчи!, і навіть Не жадай дому ближнь­ого свого ані майна його! Деякі заповіді довелося скоротити, але суть їх передана точно.

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю. й конкретністю, представлені в зрозумілих, кожному доступних словес­них формулах, і мають особливе значення для організації співжиття то-

Дей у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть бути ні спростовані, ні :ianqie4eni навіть з погляду аіеїзму. На їхньому ґрунті сформувалася система європейського гуманізму як етико-філо-софська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей. А істо­ричні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та перма­нентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного екс­перименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незапереч­ній цінності миру, злагоди, любові, гармонії й рівноваги як основ роз­витку суспільства. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших грома­дянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина — Україна, тому діяльність української жур­налістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить бути спрямована на зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, на­лагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв'язання виникаючих соціальних супе­речностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянсько­го Союзу складалася так, що український патріотизм з погляду цент­ральної влади розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався не більше, не менше як український буржуазний націоналізм. На такому розумінні українсь­кого патріотизму виховувалися цілі покоління радянських людей, тому й тепер деякі з громадян неспроможні остаточно подолати колишні упе­редження й забобони. Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до ук­раїнської культури як до меншовартої, є тенденції економічні негаразди сучасного періоду пов'язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням самостійної Української держави.

Усе це накладає великі обов'язки на українську журналістику, яка, незалежно від мови видання, мусить терпляче й послідовно запро­ваджувати в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захища­ти соборність України, пропагувати надбання української культури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків еко­номічної й соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи й неприйнятних рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а конструктивного, вестися з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин, а не пропаганди ідеї громадянської війни чи й ліквідації самої держави. Така конструктивна критика, безу­мовно, входить в обсяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності й зміцнення держави.

3. Інтернаціоналізм — важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтер­націоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтер­націоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зрос­танні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної Генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне — не без­національне, але міжнаціональне, міжнародне.

У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістики варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється оз­найомлення читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському читачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур, збагачувати їх духовний світ здобутка­ми світового мистецтва. Журналістика повинна пропонувати ук­раїнському громадянству перевірені загальнолюдські ідеали розвину­тих країн, виробленого в них досвіду політичної й економічної ор­ганізації суспільства.

В другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу з Україною. З'явившись зовсім недавно на політичній карті світу як неза­лежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого й сучасного, політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу, про­мислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу можуть виконувати й виконують і зарубіжні кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших ви­дань чи телерадіокомпаній. Але тут слід виходити з того, що турбота про об'єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна ля­гати на українських журналістів. Якщо не вони, то хто ж розповість світові найкраще про їхню Батьківщину?

У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється про­паганда в журналістиці ЇД'Ч міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже наша батьківщина — багатонаціональна держава, її доб-

Робут і процвітання залежать не в останню чергу від того, наскільки гармонійними й збалансованими будуть стосунки між націями всере­дині країни. Журналістика повинна вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для виховання взаємної поваги й терпимості між представниками національних спільнот, знайомити читачів з досягнен­нями культур різних народів, що мешкають на території України. Є цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки національного характеру чи історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гідність кожного представника даної національної спільноти. Така практика викоренена в демократичних державах світу. На них слід орієнтуватися й Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній сис­темі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтер­націоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від антигуманних ідеологічних нашарувань і плідно викори­станий у його безсумнівній продуктивній сутності.

4. Демократизм — також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає наро­довладдя, — це така форма політичної організації суспільства, що ха­рактеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія — форма керівництва будь-яким колек­тивом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журнашстика є невід'ємною складовою демократичного суспільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь громадян в уп­равлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає мож­ливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демокра­тизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити й по­треби, в постановці й розв'язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму журнашстики.

Другий аспект полягає в тому, що матеріали ЗМІ мають бути до­ступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демокра­тизм суміжний із поняттям народності, вимагає від автора простоти вислову як Гарантії комунікаційних можливостей журнатістики. Причо­му простота мусить бути сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки Усе геніальне — просте, вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

Третій аспект демократизму журналістики — економічний, вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений v комунікації з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. А відтак,

Ціна його видання повинна співвідноситися з купівельною спро­можністю читачів. А втім, у нинішній ринковій ситуації ціна періодич­ного видання також встановлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускати ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціни на продукцію ОМІ.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає об'єктивність його у висвітленні подій, неупереджений підхід до явищ життя, а здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

При цьому слід пам'ятати таке: Об'єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням65. Факт не можна вважати явищем об'єктивної дійсності, — пише цей же дослідник у спеціальному дослідженні і далі роз'яснює: — Фактом ми називаємо відо­бражені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різно­го предметного змісту66. Ці важливі тези професора В. В. Різуна означа­ють те, що правдивість і об'єктивність у журналістиці не може бути досяг­нута лише за рахунок викладу фактів, а обов'язково потребує аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження. Правдивість, та­ким чином, полягає не в інформаційності, а в аншгітичності журналістики. Але підставою для формування пояснюючих теорій і концепцій можуть бути-лише достеменні, документально зафіксовані факти.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної діяльності, включаючи й публіцистику, мусить лежати передусім прав­диве, об'єктивне й вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми, представлення в журналістському творі на неї різних, включ­но з протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираю­чись на факти, а не підшукує факти для наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекват­ною реально існуючій, об'єктивній дійсності. У цьому відношенні жур­налістка спирається лише на одну творчу засад}' — реалізм, їй неприй­нятна множинність творчих методів і напрямків, які властиві художнь­ому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, Ігі романтиком,

Ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Він знає лише один обов'язок — об'єктивно й правдиво, вичерпно і всебічно інформувати свою ауди­торію про події і явища реальної дійсності.

6. Оперативність — своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готувати й передавати інформацію в стислі терміни. Читача ОМІ цікавлять новини, останні новини, аналітичні матеріали з приводу останніх подій. Застарілі новини—оксиморон, нонсенс. Новини переста­ють бути новинами, як тільки стають застарілими. Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьо­годнішній номер визначає міру професійної майстерності журналіста.

Знання й усвідомлення головних засад журналістики є основою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЖУРНАЛ франц. journal від jour — день — періодичне друковане ви­дання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, науко­вих, виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відмі­ну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільно­го, політичного, культурного та наукового життя, вмішують обширні на­укові статті, художні твори великого обсягу. Журнал — носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п 'ять разів більше людей, ніж примірник газети, відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої продукції.

Журнали типологізуються за трьома засадами: І за періодичніс­тю — такі, що виходять щотижня, щомісяця, щодвамісяця, щокварталу, щороку; 2 за змістом — загальні, громадсько-політичні, літературно-ху-дожні, наукові, спеціальні галузеві: 3 за читацьким призначенням — для жінок, для дітей і молоді тощо.

Першим журналом у Євраіі став Ж\:пналь де Саван Журнал на­уковців, Париж:, 1665. Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

Перший журнал е Україні видавався у Львові з січня по червень 1795 ро­ку. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву Zbiorpism ciekawych, sluzacy dopoznania roznych narodow і kra-jow, wyjentyz dziennikow і innych dziel peryodycziiych Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань. У шести числах журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з фран­цузьких часописів того часу. Журнал, отже, мав даііджестовий характер.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства Annales Jurisprudentiae ''Правознавчі аннали , що існував до 1811 року, а в 1803 році - журнал з воєнних наук Militarische Zeitschrift'' Військовий журнал.

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з 'явилися на почат­ку XIX століття в Харкові: сатиричний Харьковский Демокрит 1816 та літературно-художні й наукові Украинский вестник 1816-1819 та Украинский. журнал 1824-1825. Ці журнали видавалися російською мо­вою, хоча зрідка й надавали свої сторінки для публікації українських творів.

Перший український літературно-науковий і громадсько-політичний журнал називався Основа і виходив у С-Петербурзі в 1861-1862роках.